#провина

Все не так, як хтілось. Зла на себе, що вкотре виявилася такою слабачкою.

Мова йтиме про боротьбу відчуття провини в дієті.

Начебто все йшло за планом до певного моменту. А потім все як в тумані й довкола одні фантіки від шоколадок. Зірвалась, з’їла те, що заборонене, забагато дозволеного…й результати не такі. Тут приходить воно…безжальне відчуття провини. Що з ним робити, щоб не зірватися повністю.

Звідки воно береться!?
Та ти й сама це знаєш. Все гарно собі розпланувала, поставила ціль 100%го його виконання, а результатів все нема, твій вигляд не такий, та й тягне час від часу «на ліво»

А зрештою, байдуже, що пробудило його, важливим є твоє теперішнє відчуття. Воно паскудне. Ти жирна, страшна, безнадійна…. Все, що робила до тепер уже не має ніякого значення, сенсу та змісту, бо ти й так груба, без сили волі. Ну а раз так, то впринципі, ця упаковка печива, тістечко й морозиво, на які зараз дивишся, уже також не мають ніякого значення…

І тут тебе понесло… А якщо ти ще й бездоганно володієш вмінням викликати блювотний рефлекс, так взагалі повний піпєц

Тепер УВАГА!!! Байдуже, що уже сталося, важливим є, що відбуватиметься далі.

Відчуття провини виникає не під впливом того, що зробилось, а через твої думки про зроблене.

Чому це важливо розуміти? Бо ти не в змозі змінити вчиненого, а от думки,- ТАК!

Помилки будуть траплятися завжди. Це нормально. Це називається життя, емоції, бажання, потреби, похмура погода, критичні дні, відсутня в гардеробі новенька улюблена сукня.

Як змінити думки?!

Уяви, що ти дегустатор на кондитерському ярмарку і в перервах між тебе пригощають смачними коктейлями.

Твоя логіка:
я уже й так порушила дієту, можу випити багато коктейлів, а після – до неможу наїстися кондитерських виробів.

Правильна логіка:
Після коктейлю потрібно просто менше з’їсти солодощів.

В чому відмінність:
у несказаному «та пішло воно усе!»

Що робити, аби до цього не дійшло?

Навчитись себе вибачати – це раз.
Два – знайти призначення вжитим калоріям.
Три – перед блювотою значна частка вуглеводів уже встигла засвоїтись.

Щоб навчитись вибачати себе, пропоную провести експеримент:

Згадай свою останню погрішність і:
1. Що відчуваєш, коли думаєш про нього? Особливо зверни увагу на моменти самокритики.
2. Вголос промов: Це ж тілька їжа, яка перетворюється в енергію та живить мене, а не керує мною.
3. Що б ти відповіла своїй подрузі, котра б переживала схоже?

Запиши думки й перечитай вголос.

Цінуй свободу, згадай ту маленьку принцесу, котра жила в тобі до знайомства з тим дорослим життям, повним заборон, правил, норм, критеріїв, стандартів й іншого занудства. Ти задоволена їла ту вкусняшку й приносила неймовіру радість усім довкола. Тобі ніц не заважає продовжувати в тому ж дусі)

Пропріорецепція ваги

Одна моя хороша, мила й симпатична підопічна, про яку ще можна сказати “ерудована глупишка”, наштовхнула на роздуми про взаємозв’язок між пропріорецепцією та “зайвою вагою”.

Пропріорецепція – це відчуття власного тіла в просторі, та окремих його частин між собою. Тобто завдяки пропріорецепції ви знаєте, що ваша ліва рука розташована зліва від вас, а голова розміщена на шиї, а ви самі сидите на диванчику своєю важкою попою.

Функцію пропріорецепції виконують нервові закінчення у м’язах, зв’язках, суглобах, а також цією ж функцією володіють зір та вестибулярний апарат.

…Отож, веду я треню, під час якої прошу зробити мах ногою та підняти своє тіло вгору, стоячи на руках. На руках, над якими ми вже працюємо майже два місяці, тобто на підготовлених руках.

І що я бачу?! Бачу приреченість в очах власниці тієї тони власної п’ятої точки, вона впевнена, що не зможе здійснити мах ще перед самою спробою.

Дуже часто грубасики, які стають на шлях боротьби зі зайвим, користуються свого роду маскуючим маневром:
тримають руки дуже близько до тіла, вигинаючи лікті до середини (типу візуалізують так талію), а виснажливі дієти дають тим рукам особливого дрищавого вигляду. Таким чином хоча б верхня частина тіла має худенький вигляд, тож низ залишається сховати під одягом та ходити дрібними кроками із близько зведеними колінками.

До речі, дрищаві руки й згорблена спина, через яку стають помітні ключиці, вважаються навіть гордість та неабияким досягненням.

Тобто, така візуалізація свого тіла відображає відчуття власного тіла. Й воно не зміниться, навіть якщо виснажливі дієти зроблять дрищавим й ні на що нездатним усе тіло. Бо перебудувати нервову систему та психологію дієтами не вдається.

Ще один приклад такої залежності.
Всі ж ловили себе на думці, що після ситої пізньої вечері в дзеркалі ми помічаємо, як збільшилася та частина тіла, якою невдоволені?!

Так от, повертаємось до тренування. Я таки змусила підняти попу й потримати своє тіло на руках, відчути його. Таким чином, фізично я вплинула на сприйняття та відчуття такої важкої нижньої частини тіла.

Ми – це не тільки красиве обличчя, гострий розум чи грубі ляхи. Ми – це все! Й себе треба сприймати, відчувати, слухати й поважати.