Пропріорецепція ваги

Одна моя хороша, мила й симпатична підопічна, про яку ще можна сказати “ерудована глупишка”, наштовхнула на роздуми про взаємозв’язок між пропріорецепцією та “зайвою вагою”.

Пропріорецепція – це відчуття власного тіла в просторі, та окремих його частин між собою. Тобто завдяки пропріорецепції ви знаєте, що ваша ліва рука розташована зліва від вас, а голова розміщена на шиї, а ви самі сидите на диванчику своєю важкою попою.

Функцію пропріорецепції виконують нервові закінчення у м’язах, зв’язках, суглобах, а також цією ж функцією володіють зір та вестибулярний апарат.

…Отож, веду я треню, під час якої прошу зробити мах ногою та підняти своє тіло вгору, стоячи на руках. На руках, над якими ми вже працюємо майже два місяці, тобто на підготовлених руках.

І що я бачу?! Бачу приреченість в очах власниці тієї тони власної п’ятої точки, вона впевнена, що не зможе здійснити мах ще перед самою спробою.

Дуже часто грубасики, які стають на шлях боротьби зі зайвим, користуються свого роду маскуючим маневром:
тримають руки дуже близько до тіла, вигинаючи лікті до середини (типу візуалізують так талію), а виснажливі дієти дають тим рукам особливого дрищавого вигляду. Таким чином хоча б верхня частина тіла має худенький вигляд, тож низ залишається сховати під одягом та ходити дрібними кроками із близько зведеними колінками.

До речі, дрищаві руки й згорблена спина, через яку стають помітні ключиці, вважаються навіть гордість та неабияким досягненням.

Тобто, така візуалізація свого тіла відображає відчуття власного тіла. Й воно не зміниться, навіть якщо виснажливі дієти зроблять дрищавим й ні на що нездатним усе тіло. Бо перебудувати нервову систему та психологію дієтами не вдається.

Ще один приклад такої залежності.
Всі ж ловили себе на думці, що після ситої пізньої вечері в дзеркалі ми помічаємо, як збільшилася та частина тіла, якою невдоволені?!

Так от, повертаємось до тренування. Я таки змусила підняти попу й потримати своє тіло на руках, відчути його. Таким чином, фізично я вплинула на сприйняття та відчуття такої важкої нижньої частини тіла.

Ми – це не тільки красиве обличчя, гострий розум чи грубі ляхи. Ми – це все! Й себе треба сприймати, відчувати, слухати й поважати.